На I
Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві
прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом
високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної
залежно від спеціалізації та сфери інтересів.
Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися
у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом
досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні
контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.
Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної
діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні
ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі
охорони здоров’я – у виконанні функцій, пов’язаних з профілактикою захворювань,
лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління –
у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.
Заснована Товариством психологів України Комісія з етики провидить роботу,
спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює
контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття
цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів
чинного законодавства.
I.
Відповідальність
1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних
наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повинні утримуватись від будь-яких дій чи заяв, що загрожують
недоторканності особи; не мають права використовувати свої знання і становище з
метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання
нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.
1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних
методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у
тому числі і тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до
своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.
II.
Компетентність
2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в
галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які
належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи
передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка
звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати
адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними
органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні
методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів
Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом
досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і
технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
2.3. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним
самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою
особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих
методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної
кваліфікації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та
особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні
психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків)
можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше
коригуватись та розв’язуватись психологом.
III. Захист
інтересів клієнта
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в
обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами
(тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності,
але в межах законодавчих норм; обов’язком психолога є намагання налагодити з
клієнтом співробітництва. Психологи утримуються від непотрібних лікувань
клієнта.
3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є
обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи),
не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не
можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така
інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони
не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію,
політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від
них.
3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане
обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються по терміни завершення
своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного
спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що
інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта не себе.
3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть
використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність
клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є
платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється
додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог
навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну
допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує
про це клієнта.
3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може
стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи
з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період,
коли психолог несе відповідальність за нього.
3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування
можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може
діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам)
реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам
психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і
однозначно формулювати висновок, так, щоб його можна було правильно зрозуміти і
використати отримані дані на користь клієнта.
3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань
про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога
має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою
надійністю результатів, інформація для розв’язання поставленого завдання,
вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів –
постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений
діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо і
обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта.
Психолог обов’язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці
дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути
винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати
некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен
виконувати цей обов’язок незалежно від посадової субординації.
IV.
Конфіденційність
4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що
стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин.
Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта
та інших людей. І психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати
кваліфіковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або погоджується,
аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.
4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди
і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання
професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування
і занесення інформації про клієнта до комп’ютерних банків даних здійснюється
лише за згодою учасників.
4.3. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати
відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи,
додержуватись анонімності клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях).
Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий
дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали
негайно знищуються.
4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні
матеріали. До цих матеріалів, пов’язаних з конфіденційним змістом діяльності
психологів, має включатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли
психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально
ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких
матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити
про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.
4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з’ясовує, чи
потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп’ютера). В
разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій
іншому фахівцеві.
4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть
або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати
професійну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені
здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної
методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним і судовим органам).
V. Етичні
правила психологічних досліджень
5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов:
визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і
завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей
використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи
професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного
втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому
вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за
рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій,
запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у
роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні
інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і
доступне роз’яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів,
а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується
принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина
психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики
Товариства психологів України.
5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих,
хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування
може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл
на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують
необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має
пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду.
Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної
програми.
5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в
дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті,
психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього
або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають
пройти обстеження).
VI.
Кваліфікована пропаганда психології
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість
про свою галузь діяльності на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб
не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний
комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами.
Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних
послуг населенню, повідомляє лише своє ім’я, адресу номер телефону, професійну
кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному
проспекті не може йтися про суми гонорару, не додаються гарантії, не
перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи.
Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно
досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у
навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за
умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в
узагальненій формі, без посилань на конкретні факти і ситуації, щоб не
допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані
матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною
метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації.
Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та
надійність.
VII.
Професійна кооперація
7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або
представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові
методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує
професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення
до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість
чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню
ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною,
аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же
випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною,
упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може
використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття
прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати
монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і
практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість,
ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.
7.3. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування
людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й
адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта
вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його
раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той
не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які
користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й
валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі
професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.
7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положенням даного Етичного
кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та
Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі
стягнення:
- попередження;
- догана;
- виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з
етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим,
щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З’їздом
Товариства психологів.
